Пригоди в метро

Ось і Хеловін вже сьогодні. Тиждень пройшов швидко. Щодо моїх попередніх вихідних, то на вечірку хеловінську ми з Йозефом не пішли. Просто було лінь:) і настрою не було іти туди. Як це парадоксально не звучить, бо я справді спершу хотіла туди піти. Таке зі мною трапляється інколи.

Цього тижня бабуся і дідусь поїхали додому, лафа скінчилась, одним словом:).

Як не дивно, але минулого тижня було дуже тепло - 20-25 градусів тепла!!! Це не є типічно для цієї території. Глобальне потепління наступає! Надіюсь снігу в квітні тут не буде!

В пятницю мене запросила до себе в гості польська сімя. Не знаю, чи я про них розповідала. Дуже приємна сімя і в мене знову була можливість поспілкуватись по-польськи і переконатись, що щось по-польски я та й знаю:)

Вчора у Вашингтоні тут була велика подія. Два комедіанти робили шоу в центрі міста (типу як наш квартал критикують владу і т.п.). Мене туди запросила сестра Мері - Хіларі. Ми повинні були зустрітись в центрі о 11.00. Коли я добралась до метро, то там відбувалось наступне. Вееееличезна черга простягялась за межами метро. Я звичайно в тій черзі стояти не хотіла і просто пішла на пряму в середину (я бачила, що деякі люди так і робили). Але коли я зайшла в середину, то я зрозуміла чому одні люди були в черзі, а інші собі нормально в метро заходили. В черзі стояли ті люди, які не мали квитка на проїзд, або грошей на їхній проїзній карточці. І та велика черга людей стояла до авторматів для купівлі квитків чи поповнення карточки. Ну і можете вгадати як події для мене склалась далі. По іронії долі я не мала грошей на своїй проїзній карточці, не поповнила останній раз коли їхала на метро (я в цьому ніколи і потреби не бачила поповнювати на перед). І пішла я в саааамий кінець черги. Іти прийшлось довго і я не жартую, черга була як в мавзолей - кілометрова (в мене фотки навіть є). Це було ШОООООСЬ!!!!!! Я стояла в тій черзі і думала, чому ж я ту карточку раніше не поповнила!!!!! Але черга рухалась досить в нормальному темпі. Спереду мене була пара, яка тільки після 20 хв. стояння в черзі зрозуміла, що в черзі стоять тільки ті, що квитків не мають, вони мали. Щасливі вони покинули нашу чергу. Але через секунду повернулись і запитали чи я сама, бо вони мали один лишній квиток!!!!:))) Я так зраділа!!!!!! Я надіялась на таке чудо, чесно кажучи:))) І я щаслива пішла з ними в метро. І квиток мій не пройшов:( мабуть він вже був використаний. І я нещаслива пішла назад на своє місце в черзі:( Але час даремно не пройшов. Я познайомилась з однією парою зі штату Айова (в середині штатів знаходиться), поспілкувалась з ними, розпитала їх про те, куди я все-таки йду (бо я не докінця розуміла, що до чого), було цікаво. І так через 1годину 30 хвилин добрались ми до тої машини-автомат нарешті! Але чекало на нас ще одне випробування. Наша станція є лише передостанною, але так багато людей їхало з останної станції, що всередину могло протиснутись тільки декілька людей (тут люди не так штовхаються як в київському метро, якби так, то може я б вмістилась). І до чого ми додумались? Вирішили сісти в метро, яке їхало на останню зупинку, а потім з нього просто не виходити, а повернутись на нашу зупинку і їхати далі. І це спрацювало!!! І як виявилось багато людей з наступних зупинок так робили. І так нарешті через 4 години з того часу як я виїхала здому добралась я до центру. Людей - купа!!! Нагадало мені святкування 750 (? не памятаю точно чи це правильна цифра) річниці Львова, але звичайно людей тут було більше, бо Вашингтон може більше вмістити. Я знайшла Хіларі нарешті!!! УРА! Щодо того шоу, то чесно, нічого не зрозуміла, бо була далеко від сцени і просто сил вже не було зусереджувати свою увагу на ньому. Ми побули там деякий час і потім пішли погуляти містом. Ось така була субота пригодницька. Про Хеловін напишу пізніше.